І досі нам сниться…

А любо испити шєломомъ Донѹ.

І доси нам снить ся,І доси манить сяБлакитного того ДонуШоломом напить ся.

Від роду до родуСю далеку водуМи співали-споминали,Як мрію-свободу.

Як би то нам з ДонуТа не було грому,То вжеб ми над Бугом, СяномНе дались нїкому.

Як би то над ДономСтали ми рядами,Зелїзними панцирямиСперли ся з ордами!

Були би ми „Полю“Шляхи заступили,Золотими шоломамиЗ Дону воду пили.

Була б нас не рвалаСтеповая птаха,Як би на Дону стоялиЧати Мономаха.

Лїниво, лїниво,Як Донові хвилїПлили віки за віками,Наш гаразд розмили.

Довелось таки́ намНад тим Доном стати,Робітницькими валкамиБа́йдаки таскати.

Довелось таки намДо його застукать:Під землею для чужогоКамінь-вугіль цюкать.

Довелось таки намВ нїм шукати броду:Не шоломом, пригорщамиПити з нього воду.

Довелось таки намЗ Дону дань приймити:Бурлацькії шмати прати,Босі ноги мити.