Гість із Заходу
Юрій Липа Це не Франціск Ассізький,Спіноза чи Кант, Декарт,Це він неспокійний, близький,Певний грач і з тисяча́ми карт,— Наполеон.
Обходить сувору Софію,Диктуючи нам: — Вояки!Українську скоріте стихію!Палкі
І залізні створимо колони!Покоривши себе, поко́римо світ!Геть слов'янські мрії сонні!Мій імператорський привіт!
І він стоїть у столиціНад мапою України — німий.І знають горді, войовничі, блідолиці:— Час — мій!— Час — мій!— Час — мій!
Десь у Вознесенську, чи у ЛебединіМолодий хорунжий командує: — На коня!І чує над сотнею клекоти орлиніФанфар, знамен і звитя́жного дня.
Видання 1938 року (передрук 1967)
Текст за виданням: Вірую, Львів: Дзвони, 1938. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Діаспоріана (Юрій Липа. Поезія. Торонто, 1967).