Народи

I

Глянь, приходить Француз, той, що має сто мислей на мить,

Що, здається, недбалий, а бистрий, як яструб,

Завжди скритий, зухвалий, а в пристрасті й смерті — мистець.

Ось Англієць, що любить ходить над проваллям,

Аж над ним він дорогу собі протоптав,

У холодній скаженості дивний творець ясних мрій.

Ось Германець, люнатик у знаках і маршах,

Все хотів би назвать він, з усім би хотів закінчить,

Все забрав би в касарні, а ні! — в хороводи важкі.

Ось і ти став і дивишся гнівно. Пізнай їх.

Кожен з них є собою, а ти — Українець.

II

Глянь Словак завжди — з дзеркалом. Він говорить про себе,

Поправляється вічно (чи враження є?)

Він маячить з уклоном, він з дрібниці — під небо,

В тьмі задушить, поссе, — но, і знову своє.

А — Москвин той — як з лісу, кричить — як з болота,

То безецний і голий, то — тхір, от як мить!

То надмірна в нім вірність, то — бунт. В нім охота

То ридать перед кимсь у ґримасах, то знову палить.

Українець — не крик, він не любить сует. То він — бистрий,

То він сонний іде, хоч причаєний жде, наче вістря,

Наче вістря, зависле вгорі, що ось блисне нано́во,

Що на змінність і танці дасть право й оцінку, як Слово.

III

За́що боротись, у чому великість народу?Може за це умирать, за будівлі в марму́рі?Може за танці й пісні, чи зручні мальовила?Мудрі системи до праці, чи марші стрункі?

Де та великість народу: чи в по́сувах війська,В вірнім триванню жінок, чи в дитячому сміху?В ва́жкій аскезі учених, у гарті відкривців?Чи в одиницях, чи в юрбах, чи в геніях, де?

Все це, — промовила Мудрість, — є важне, та мало,

Все, що — напружене й скромне, все — в ласці у Бога,

Але найбільше добро, це — зростання Людини,

В вашім народі зростання Людини зусиллям людей.