Гадюка і Ягня

Під дубом у гаю жила Гадюка,Непросипуща злюка:Усе було сичить-сичить.Щоб кого-небудь укусить.

Мале Ягнятко там гуляло;Скік-верть, сюди-туди —Та якось під той дуб і доскакало,Не сподіваючись біди...

Гадюка кинулась та й укусила, —От так, як бач,Безвинного занапастила.Ягнятко в плач,

А потім на травицю впало:— Ох, за що ж, за що? — простогнало..А бісова Гадюка знов сичить:— Щоб тут гулять не сміло!

Ти, може, затоптать мене хотіло,Вас треба вчить! —Ягнятко більше не озвалось...На світі нажилось, награлось...Затихло... спить...

Колись і між людьми чималоТаких ягнят попропадало.Тепер гадюкам час сказать:Минулися вже тії роки,Що розпирали боки,-Дай, Боже, правді не вмирать!