Диковина

Ішли у город дечого купитиДва чоловіка із селян —Гордій та Севастян.Гордій умів на світі жити,Куток свій щиро поважав,Далеко щастя не шукав,-Шукають щастя нещасливі,-Воно само його знайшло,В своїм добрі, на рідній нивіІ виросло, і розцвіло.От Севастян — се друге діло;Тому інаково щастило,Не близький світ топтав:Не тільки в Крим ходив, в Туреччині бував,Далеко десь, аж біля моря;Набрався розуму, довідавсь дива й горя;Один був гріх: і не дихне,Як не брехне.— Що,— каже,— тут ми топчемось з тобою,Мовляли, з хати до млина?Он за балканською горою —Чудесна, брате, сторона!Жаль про одно, погана доля склалась:Не знать кому вона досталась…Згадав я огірки… які вони у вас?Буває, нічого й кусати,А там — не тільки більші нас,Ще більші навіть хати! —Зареготавсь Гордій і став йому казати:— Так як же його в біса їсти?Сокирою рубать? Гуртом, чи що б то, гризти?— Еге,— зам’явся Севастян,— гуртом їдять.— Диковина! — Гордій мовляє.-Чого на світі не буває!От хоч і тут… чи бачиш той місток?Надивовижу всім турецький огірок,А наш місток диковина не тая,Чи є в Туреччині такая?— Що ж там таке? — питає Севастян.-Який там бог послав талан?— Такий талан,— Гордій йому мовляє,-Що декого до смерті налякає.Правдивий чоловік і їдь, і йди,Не сподіваючись біди,Ану поткнись брехун — утне такую шкоду:Розсунеться — і той шубовсть у воду.Була торік тут приключка страшна:Шубовснув пан один і старшина.— Он воно як! Се дивне діло!Признаться, де вже я не був,Такого дива і не чув…-Промовив Севастян несміло.— Ото ж то й то! — плете Гордій.-Місточок неабиякий!Твій огірок — диковина сказати —Нехай би як гарбуз, а то ще більше хати! —Розсердивсь неборак: — Який ти молодець!Попереду ще треба знати,Які там в біса хати —Неначе курінець,Такі, що ледве можна влізти,Лягти або присісти.-Отак балакають, ідуть,Вже й потомилися, аж ноги волочуть.До города дорога й не далека,Не забариться б перейти,Та як на те така стояла спека,Що й місця не знайти;У холодку — і там парня, аж в’ялить,Бо сонечко вогнем неначе палить.Ідуть… от-от місток… блищить уже й вода."От,— дума Севастян,— біда…"— Та й душно ж! — каже він,— морока!.А що, бак, річка тут глибока?— Найглибше під містком, сажнів у два води,-Сказав Гордій,— а далі хоч бреди,-Прехитра, пане-брате, річка,Дарма що невеличка,-Одначе Севастян придумав, що сказать:— Бач, курява яка, чобіт і не пізнать…Ходім ми просто через річку;Обмиєм чоботи та й вийдем на травичку,-І ближче, і чистіш.— Еге,— додав Гордій,— і охвітніш…

Брехню, як бачте, добре чешеМій Севастян,А інший неборак із городянІ Севастяна перебреше.