Диявол

I

Як зрозумів я чистість, то підвівся ДияволБув, як стіна округ, цей велетенський торс,І волохаті руки, і немов навалаМідя́них голосів, мідя́них злих валторн.І страх мене вгорнув, бо був я сам між ними,І запах їх душив мов обридливий рись, —Я став молитися. Проміннями яснимиЛице твоє заблисло. Ти сказав: „Борись!“

II

Ось день і спека. Люди і сади. Достиглість.Ось Біс Полу́денний проходить в кожній кровіІ м'ясо че́ркає розпаленим крилом,Затьмарює зіниці видивом любашним…Ось у дзвінкім повітрі, наче дзиз оси,Вже не в серцях — в повітрі хихот Біса.

III

Все повніше заселює небо собою червоний,Тяжкий місяць, упитий неначе і дивно гарячий —Ось зійшов. Тоді здолу здіймаються віялом лиця.Ні, ґримаси без мислі, так само упиті і сонні.Глянь на важкотіле́сих!Яка безсоромність і спорсність!На крилах домівГойдаються голі,На шибах — жевріння йЧервоне крило,Уста безсоромні хихочуть з подвірІ кличуть із брам жовтолиці й незнані;Все місто клубиться живе і розпусне,Здіймається вго́ру червоно і дише,Підводиться вгору…— Шпіцрути на м'ясо!