Дівчино, каменю дорогоцінний…

Ф. Р.

Дївчино, каменю дорогоцїнний,Затоптаний в болото, тваню вкритий,Та й доси в блиску свойому нетлїнний!

На тебе я дивлю ся сумовитий:Який богатий скарб чутя й любовиМарнуєть ся розтоптаний, розбитий!

Огонь, що так горить у твоїй крови,Нагадує менї часи старії,Коли чутя не гнули ще в окови.

Така як ти колись в АлександріїСпіваючи по вулицях ходилаПід іменем Єги́птянки Марії.

І так як ти й вона тодї твердила:„Усїх люблю! Чи бідний, чи богатий,До мене йди і попускай вудила

„Своїм бажаням! Я не для заплатиА через той огонь, що в жилах грає,В свої обійми рада всїх приняти!

„В кого жура сон нічю пожирає,Хто радощів не має з ким дїлити,Хто пристрасти пожежею згарає,

„Хто в працї гнесь, без дїл не може жити, —До мене йдїть! Я всїм на своїм лонїДам рай — або про рай хоч хвилю снити“.

Благословлю уста твої червоніІ очи ті безсоромно огнисті —Дві зорі на румянім небосклонї!

І груди ті прегрішні і пречисті,І стан гнучкий і сьміх — серпанок срібний,Що закрива безоднї горя мглисті.

І лад той навіть клясти я нездібний,Що впхнув тебе в безодню ту без тями:З усею поганю він був потрібний,

Щоб розвалить міцну стїну між нами,І дав нам здибатись і полюбить сяІ розійтись розбіжними стежками.

Нераз іще твій вид менї приснить ся,Нераз іще імє твоє коханеПрошепчу я тужливими устами.

Благословлю тебе. Де лиш постанеНога твоя, нехай там радість сьяє,Най сьміх лунає, хоч і серце вяне.

І ти не думай, що тебе чекає!За тим, що щезло — безхосенні жалї,А на переді смерть усїх спіткає.

В бруднім заулку, в ясному шпиталї,Чи в власнім ліжку, всїм одна дорога!Найкрасша чвірка не заїде далї.

А ти не дбай, і доки тілько змога,Сїй радощі, плекай любовні мрії,І жаль гони від свойого порога

За прикладом Єгиптянки Марії.