Чабан і Комар

У холодочку, під вербою,Приліг Чабан спочить;Кийок поклав під головою,Собака у ногах лежить,-Не боязко, заснути можна сміло:Отара стишилась, лінується ходить,Бо дуже сонечко пригріло,І хоч би що — собака не проспить.Заснув Чабан, а лишенько не спало:Гадюка вилізла з трави, сичить…Комар углядів, жалко стало,І Чабана він кинувся будить;Гудів-гудів, аж крилечки помліли,А той не чує — спить;Комар присів на лоб, щоб з усієї силиСвій гострий носик устромить.Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка,Він києм — бух — і витяглась зміюка;Пропав би був Вівчар,Та визволив Комар.Куди ж він з переляку дівся?Ото ж то й що! Чабан Гадюку вбив,А Комара, що прислуживсяІ впору розбудив,Спросоння тріснув так, що аж прилип до лоба.

Така-то за добро шаноба!Як перед більшим менший чоловікДо правди повернуть язикОдважиться, по стародавній мові,Що хлібець їж,А правду ріж,Того й гляди — утнуть, як Комарові.