Бджола і Мухи

Хтось Мухам набрехав, Що на чужині красче жити,Що слід усім туди летіти, Хто щастя тут не мав.Наслухались дві Мухи того дива(Про це найбільше чміль гудів):„Тут — кажуть — доля нещаслива,Дурний, хто досі не летів!Покиньмо, кумо, Україну — Нехай їй хрін!Та помандруймо на чужину,Аж до великих тих долин,Де доля красчая вітає,І може плаче, нас ждучи…Зіми там, кажуть, небуває, —Гуляй, безпешно живучи!“Так одна Муха-цокотухаБазікала з кумою в-двох.Коли поглянуть на горох —Сидить Бджола та мовчки й слуха. — „Здоровенькі були!“Обидві Мухи загули:

„От добре що зустілись з вами…А ну-те й ви збірайтесь з нами!На це Бджола сказала їм:„Шкода́! я рідну УкраїнуНе проміняю на чужину,Нехай це щастя вам самим“.А Мухи разом задзижчали: „Ось годі, не кажіть!Жили ми тут — добра не знали, Бодай би так не жить!Не то пани, дурні селяне — Усяке шкодять нам;Що-дня таке життя погане, —Колись так буде й вам“.— „Ні, я сього не сподіваюсь“, Сказала їм Бджола:„Мені шаноба скріз була,Бо я без діла не тиняюсь. А вам —Однаково що́ тут, що́ там;Ви ні на кого не жалкуйте;Обридло тут — туди мандруйте На втіху паукам“.Я про охочих до мандрівки Давно сказать хотів: Хто дома зледащів, Тому не жаль домівки.Діди мовляли їм колись: Ідіте, ринде, Куди інде, — На-що́ ви нам здались?Там може вас не знати-муть,То й риндею не звати-муть.