Знахар

1872 Чубинський · С. 208–210

Луцький повіт: знахарі вгадують майбутнє за картами чи зорями, а перед смертю передають своє знання комусь із рідних, щоб зняти з себе гріх. Літинський: знахар — шахрай («навчить біда ворожити, як нема що в рот вложити»), але багато хто, особливо жінки, вірять йому. Вінницький: знахар — людина, що продала душу чортам. Холмщина: «ворожбит» лікує людей і худобу, вгадує за картами, бобами й рукою; Харківський повіт: ворожбит незлобивий і з чортами не знається.

1877 Чубинський · С. 336–339

В. Антонович, «Колдовство» (акти судів кінця XVII — XVIII ст.): за майже повної відсутності лікарів люди зверталися до знахарів, що лікували «симпатичними» засобами й тримали їх у таємниці. 1705 р. Кам'янецький магістрат виправдав Галку Мельничку, звинувачену в чарах: вона пояснила, що порадила закопати під порогом залізо від старого плуга на добро господарям, і проказала свій заговір — щоб люди, які переступають через те залізо, були здорові, як залізо, і щоб ніщо їм не шкодило. Під час моровиць до знахаря посилали громадські депутації, щоб він указав винуватця; 1720 р. в Красилові знахар «підтвердив» підозру міщан, і стару жінку спалили самосудом. А лубенського міщанина Тимка Середу (1767–1768) звинувачували в тому, що він за гроші «відняв ноги» мельникові, давши зілля, яким того облили.

1904 Гнатюк · № 318–328, 352, 356, 358, 361–364, с. 199–231 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Знахарі і чарівники» (записи 1902–1903 рр.). Чарівниця вчить дівчину на Андрія побачити судженого між двома дзеркалами; привороти роблять із цукру, ношеного дев'ять днів під пахвою, з краплею крові й товченими кісточками кажана, із землі з хлопцевого сліду, підсипаної під ворітний бігун, з хустки, що пролежала сім служб на престолі, або з кісточок кажана, закопаного в мурашнику. Знахарка-суперниця підсуває в яблуках ящірок, а в цибулі — малу гадюку, що росте в животі; гадюку виманюють з дівчини запахом лісу й суниць, а жабу з баби — водою після солоних оселедців. Знахар скликає з лісу всіх гадюк і викликає ту, що вкусила, але сам же їх на людей насилає й з того живе; інший насилає скажених псів, щоб потім лікувати покусаних; третій показує покусаному гадюку в пляшці горілки. Старий лікар Плита добував ліки від гадючого укусу з хліба, на який капала жовта отрута з підвішеної гадюки, і хліб стогнав, як хворий; знахарка Малайка вилікувала скаженого панського пса, з яким не впоралися два лікарі. Ворожбит, виганяючи з дитини «біду», сам радить везти її до попа, щоб посвятив воду.

1912 Гнатюк · С. XVIII–XX

Гнатюк: знахарі (чарівники, ворожбити, «боги») знають минуле, теперішнє й майбутнє; приваблюють хлопця до дівчини, псують чи налагоджують життя молодятам, насилають і відвертають хворобу, зупиняють млин, проганяють воду зі ставу, насилають щурів, гадюк чи дощ. Сильніший знахар може відчинити зроблене слабшим; через це знахарі мають велику пошану й деякий страх людей і жоден із порожніми руками до них не приходить.

1912 Гнатюк · № 935–1013, с. 158–186 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (1912), розділ про знахарів і ворожок — записи 1902–1911 рр. з Далешева, Колінок, Підвербець, Ростік, Карлова, Зелениці, Костільник, Будзанова, Скалатщини, а також зі Слобожанщини, де знахарів звуть «яритниками». Знахарки лікують очі, «вроки» й переляк, ставлять на живіт горщик, замовляють ячмінь («Ячмінь, ячмінь, на тобі кукуш»), радять на любов і на розлуку молодят (розірвати листок барвінку з вінка й покласти половинки по різні боки води), вчать рекрута взяти глини з дев'яти гробів, щоб не взяли до війська, ворожать лопухом, чорнобилем, оливом на воді й картами, вгадують злодія й радять перенести стайню з «нещасливого місця». Наврочити може людина «з поганими очима» — наприклад, та, кого мати, відлучивши від грудей, знову начала годувати, — а буває й така, що «недобра на перехід». Злі знахарки й суперниці «підливають» людей землею з крітовини, дають у горілці чи ковбасі сушені ящірки чи їхні яйця, і потравлений роками сохне, аж доки інша знахарка не витягне з нього «два цебрики ящірок»; ворожка Дунійка з Далешева давала порошки, від яких чиста людина нічого не відчуває, а затроєна ригає ящірками. Віриться, що хворобу можна «вмовити»: той, кому десятеро скажуть, що він слабий, таки захворіє. На Слобожанщині казали про козака-чаклуна, що книгою розганяв дощові хмари, і про ворожку Бекетчиху, до якої літає огняний змій і «уму-розуму навчає»; дехто з оповідачів сам сміється з невгадливих ворожок і «бездарних ліків».