Здрастуй, Альоно. Питання, яке водило мене всі мої дороги, було одне-єдине, та найглибше: хто я? У «Наркісі» я говорив, що людиною є не зовнішня плоть, як народ вважає, а глибоке серце й думка її. Отож усе життя я допитувався не про зорі й не про держави, а про ту безодню, що всередині — бо, як я казав у «Кільці»: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе — ходитимеш у темряві. І з цього першого питання проросло друге, не менш пильне: для чого саме я народжений, яка праця мені сродна? Бо щастя, гадаю, не за морем і не в чинах, а в тому, щоб узятися за свою долю й робити те, що тобі споріднене. Ось два зерна, які я гриз усе життя. А тебе спитаю навзаєм: чи знайшла ти вже те питання, що не дає тобі спокою? Часом воно й дорожче за відповідь.