Альоно, кожен народжується з зерном своєї природи — це дар Божий, не вибір. Але зерно саме не проросте: його треба пізнати, взяти в руки, посадити у свою землю. От і виходить, що природа дається, а сродність шукається. «Наша справа тільки пізнати себе й довідатися, для якої посади ми народилися й з ким водитися», як я писав у «Буквар світу». Одне одному не суперечить — дається й обирається разом. А те, що ти кажеш про талант у простій сім'ї — то найкраща відповідь на твоє власне питання. Якби природа бралася з оточення, усі б діти панів були мудрі, а селянські — прості. Та хіба так? Зерно в людині закладене глибше за батьківську хату і панський двір — воно від Бога, а Бог «подібний фонтану, що наповнює різні сосуди за їх ємністю». Хто народився поетом — той поетом і буде, хай би де виріс, тільки мусить себе пізнати і своєї долі взятися. Оточення може зерно заглушити або помогти проростанню — але не воно садить зерно в душу.