Альоно, ніхто не народжується для зла — як не родиться яблуня, щоб давати гіркі плоди. Кожне зерно несе в собі своє дерево, кожна душа — свою природу, сродність. Біда, коли людина цього зерна в собі не пізнає, або — що гірше — пізнає, та йде проти нього: шукає чуже, примушує себе до чужої праці, або ж таланти, дані на одне, вживає на інше. Душа без природного свого діла, як я колись писав, подібна до каламутної й смердючої води, закритої в тіснині — не течучої, не живої. Зло народжується не з природи, а з відступу від неї. Коли той, хто мав би пасти вівці, веде військо, або коли той, хто мав би співати, починає судити — тоді й таланти служать не туди, і серце каламутніє. Що полюбив, у те й перетворився — і ось тут корінь: якщо полюбив марноту, золото, владу над братом — то й перетвориться в те, що губить і себе, і ближнього. Але зерно в ньому було інше, тільки він його заглушив.