Зруйнування Київа

Проплило сімнацять роківІ Татаре знов прийшли,Знову їх заржали коніІ верблюди заревли.

Здобули вже Переяслав,Вже Чернигів здобули,Біля Київа спинилисьІ облогу почали.

Стали ждати, аж морозиВкрили кригою Дніпро.Перейшли. Боронить КиївЛицар галицький — Дмитро.

Полетіли перші стрілиНа Дніпро в орду лиху,Але стрілами не спинишЧорну хмару на шляху.

Полетіло з пращ каміння.Покотилися в яри,Та камінням не розібєшВіковічної гори.

Заспівали, забряжчалиНад Татарами мечі,Та мечами не розвієшЗлої темряви вночі.

Лються хвилями, вкривають,Топчуть, нищуть, ріжуть, бють…Галас, крик. Ревуть верблюди,Безупинно коні ржуть.

Не човни у Чорне море,А тіла несе Дніпро.Київ впав. Попав в неволюОборонець, сам Дмитро.

Разом з Київом упалиІ держава і народ.Закотилось наше сонцеІ прийшли віки негод.

Але доки красне сонцеЩе світитиме очам,Буде нас надія гріти,Як зоря зоріти нам.

Доти нам зоріти буде,Доки буде ніч у нас,Доки гнівом не налєтьсяСерце сповнене образ.