Зоря поезії

Через тумани лихі, через великеє горе Ти сьвітиш менї, моя зоре.Ти се була, що встала вогнем опівночі,Шлях прокладала ясний через темне, бурливеє море І чарувала новою надїєю втомлені очі, Ти се була, моя зоре! Хто ти, мрія чи сон? я не знаю,Тілько в тебе я вірю і віри повік не зламаю, А як зламаю, зломлюсь тодї певне сама, Бо задавить ворожая тьма. Ти мене до життя пробудила, Ти менї очі одкрила,Раптом виросли в мене і сплеснули крилаІ понесли мене в гору шляхом променистим, В гору, все в гору, В тую країну простору, Де моя зірка зорить сьвітлом рівним і чистим.В тую країну, де щастя і горе однаково милі,В тую країну, де усьміх і сльози однаково ясні,В тую країну, де чола підводять похилі,Де не сльозами, а співом ридають нещасні.Я не журю ся, чи рано, чи пізно загину,Я не журю ся, що сьвіт сей хороший покину,

Я не журю ся — нехай там життя моє гасне.Зоре моя! в тебе сьвітло повік буде ясне. Інші будуть співцї по менї, Інші будуть лунати піснї, Вільні, гучні, одважні та горді Поєднають ся в яснім акордї І полинуть у ті небеса, Де сїяє одвічна краса, Там на їх обізветь ся луною Пісня та, що не згине зо мною.

 12 X. 1898 р.