Життя

Василеві Куриленкові.

Зловіщий брязкіт днів, що бються на кавалки,І жах ночей, що затискають плач,Ти зраджений життям, яке любив так палкоВідчуй найглибше, але все пробач.Здається падав сніг? Здається буде свято?Розквітли квіти? Зараз, чи давно?О, як байдуже все, коли душа зім'ята,Сліпа, безкрила — сунеться на дно.А ти її лови, тримай, тягни на гору!Греби скоріше — і пливи, пливи!Повір: незнане щось у невідому поруТебе зустріне радісним — живи!Тоді заблисне сніг, зашепотіють квітиІ підповзуть, мов нитка провідна.Ти приймеш знов життя і так захочеш житиЙого пізнати глибоко, до дна.