Ярослав Мудрий

Після ката Святополка,Що замучив трьох братів,Брат четвертий на престоліЯрослав розумний сів.

Святополком окаяннимВсе зруйноване було.Бідувало бідне місто,Бідувало і село.

І усю свою увагуЯрослав звернув на лад.І небавом УкраїнаЗацвіла, як пишний сад.

І небавом знову людеБагатіти почали,І Дніпром човни чужинцівЗнову в Київ поплили.

Греки, Німці, Італійці,Чехи, Угри — всі ішли,Купували, продавалиІ у Київі жили.

Так живий, шумливий КиївЦаргородом другим став.Як про друга, як про синаДбав про його Ярослав.

Оточив його валамировом, мурами обвів.Укріпив його, оздобиві роскішний двір завів.

До палат ішли невпинноЧужоземні посланці,Князь сидів на пишнім троніЗ грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,Низько кланялись послиІ до ніг дари складали,Що з чужини принесли.

В час банкету на бандурах,Гуслях, ріжних сопілкахГрали весело музики,Вина пінились в чарках.

Співаки пісні співали,Скоморохи, штукарі,Розважаючи чужинців,Метушились у дворі.

Після ситого обідуВсі виходили з палатПодивитись на верблюдів,На муштрованих звірят.

І в Европі честю малиКоролі, князі, царі,Поріднитись з ЯрославомПобувати у дворі.

Але мудрість ЯрославаВся була в його ділах,У державнім будівництві,Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народуІ народнього майна,Не хотів він воювати,Не тягла його війна.

Він прогнав лише ПоляківІ, щоб ворог тихшим став,Він твердиню понад СяномЯрослав свій збудував.

Та ходив на ПеченігівІ Черкесів під Кавказ,Що на нашу УкраїнуНападали раз-у-раз.

Та з Редедею касожськимЯрославів брат МстиславБивсь хоробро в поєдинкуІ Редедю подолав.

Наш співець Боян великий,Найславніший із співцівСплів йому вінок безсмертний,Із пісень безсмертних слів. —

Пролетіли дні короткі…Перед смертю ЯрославВсіх своїх синів покликавІ з любовю проказав:

— „Вас я, діти, покидаю,Йду я в ліпшу сторону,Але, діти, памятайтеМою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді:Тільки мир збере усе,А незгода, наче вітер,Все по полю рознесе.

Як не будете всі разомЙти до спільної мети,Ви, державу зруйнувавши,Подастеся у світи.

Ви розгубите ту землю,Що придбали вам батькиІ тинятиметесь всюди,Як вигнанці й жебраки“.

Та недовго памяталиДіти мудрий заповітА нащадки ЯрославаОсміяли на весь світ…