Ізяслав і поділ України

Золоте, прекрасне серцеМав у грудях Ізяслав —Все він думав, все молився,Все він вірив і прощав.

І дитячою рукоюВін держати не зумівНі державного спокою,Ні державних ворогів.

І народ його не слухавІ народ собі волівКнязя скутого з заліза,Князя діла, а не слів!

І коли на Київ зновуДикі Половці прийшли,До палат прибігли людеІ, як звірі, заревли:

— „Ворог палить наші селаІ руйнує цілий край!Князю! Чом ми не у полі!?Князю! Коней, зброї дай!

Але князь боявся дати,Зброї й коней воякам,Кинув край свій на поталуІ утік із краю сам.

На недовгий час закняживВічем обраний Всеслав.Князь розумний, справедливийДобре правив і тримав.

Але знову із вигнанняІзяслав назад прийшов.Сів на княжому престоліІ утік, злякавшись, знов,

Святополк закняжив потім,А по ньому ВсеволодІ князі в бої крівавіВічно кидали народ.

Брат на брата йшов війною.Люде гинули в війні,Марно села руйнувалисьІ палали у огні.

І з великої державиСтали князівства малі.Так князі розбили силуУкраїнської землі.