Якось-то йдучи уночі…

Якось-то йду я у-ночиПо-над Невою, та йдучи́Міркую сам таки з собою:»Як-би то, ду́маю, як-би́Не похили́лися раби,То не стояло-б над НевоюОтсих осквернених палат.Була-б сестра і був би брат;А то... нема тепер нічого,Ні Бога навіть, ні пів-Бога:Псарі з псарятами царять,А ми, дотепні доїзжачі,Хортів годуємо та плачем!...«

Оттак-то я собі в-ночи,По-над Нево́ю ідучи́,Гарненько ду́мав, і не бачу,Що з того боку, мов із ями,Очима лупа кошеня:А то два ліхтарі горятьКоло апостольської брами.Я схаменувся, осінивсьСвятим хрестом і тричі плюнув,Та й знову думать заходивсьПро те-ж таки, що й перше думав.