Як дитиною бувало…
Леся Українка Як дитиною бувалоУпаду собі на лихо,То хоч в серце біль доходив,Я собі вставала тихо.
„Що, болить?“ мене питали,Але я не признавалась —Я була малою горда —Щоб не плакать, я сьміялась.
А тепер, коли для менеЖартом злим кінчить ся драма,І от-от зірватись маєГостра, злобна епіграма, —
Безпощадній зброї сьміхуЯ бою ся піддаватисьІ, забувши давню гордість,Плачу я, щоб не сьміятись.2 II. 1897 р.
Видання 1899 року
Текст за виданням: Думи і мрії, Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.