Я побачив її — не в зеленім садку…

Я побачив її — не в зеленім садку,не в сальонах шумних, не в ряснім цьвітнику,не в товаристві дам і панів і музик, —серед баб і сїпак я почув її крик.

Край двора на гумнї були два польові,що мужицький товар захопили в травіі загнали у двір, а за ними з селацїла купа жінок по корови прийшла.

Крик, гармідер і шум. Польові цабанять,в батька-матїрь клинуть, стадо хочуть загнать,витручають жінок, бють у лиця дївчат,а ті плачуть, падуть і кленуть і кричать.

В тім мов бомба з двора якась дама летитьв яснїй сукнї, в руцї парасольку держить,по сїльському в дві коси волосє сплела,але треном від сукнї подвірє мела.

„Que ce qu' est que ça? Que ce qu' est que ça? Що тут сталось у нас?

Mais pourquoi? Фі, дївчат! Ну, не стидно, Панас?

Mais c'est lâche! C'est affreux! Так тручати жінкам!

Ну, laissez! O, mon Dieu! Mais pourquoi? C'est infame!«

Кричачи, плачучи польових зупиня,парасолькою бє, від жінок відганя;ті-ж неначе вовки, що від стерва їх гнать,знай гарчать: »Панї, геть! Нам самим теє знать«.

„Mais comment? Battre les femmes! Чого плачуть вони?

За що скот заняли? Браму там відомкни!

Laissez les! Я плачу слухать тут не хочу!

Я до ґраф напишу. Я усїх вас провчу!

»Ah, quel peuple, o mon Dieu! Mais c'est insupportable!

Et ils souffrent tout cela, ils s' inclinent, pauvres diables!

Ну ідїть, ну ідїть! Не цїлуй! Ну досить!

Laissez les! Браму там отворить і пустить!«

Приступив польовий: »Там нам шкоди їх скот

наробив«. »Mais les battre! Фі, дївчат бити в рот!

C'est brutal! C'est infame! Ну, зо мною ходїть!

Де та шкода? Сама хочу я поглядїть«.

Тут уздріла мене. »Qui êtes vous? Un étudiant?

Venez donc! Venez donc з нами там на тоїй лан!

Ah, quel peuple! quel pays! Comprenez vous français?«

Та вже серце моє полонила на все.