Я не скінчу тебе, моя убога пісне…

Я не скінчу тебе, моя убога пісне,в котру бажав я серце перелитьі виспівать чутє важке та млісне,

все що втїша і все що веселить,всї радощі шаленого коханя,все пекло мук, що й доси грудь вялить.

Мої ви сльози і мої зітханяі пестощі короткі й довгий жаль,надії і зневіри колиханя,

не перелити вас менї в криштальпоезиї, немов вино перлисте,нї в римів блискітливую емаль!

Мов дерево серед степу безлистев осїннїй бурі бєть ся і скрипить,і скрип той чує поле болотисте, —

оттак душа моя тепер терпитьслаба, безкрила, холодом прибита,мов ластівка у річцї зиму спить.