Я не жалуюсь на тебе, доле…
Іван Франко Я не жалуюсь на тебе, доле:Добре ти вела мене, мов мати.Таж де хліб роди́ти має поле,Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,І квітки зітхають у сконанню…Серце рвесь, уста німі мов риби,І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієшВ чорні скиби і незрослі раниНо́ве сімя, но́вії надії,І вдихаєш дух життя румяний.
Видання 1922 року
Текст за виданням: Зівяле листя, Львів: накладом Українського педагогічного товариства і спілки, 1922. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.