Я не кляв тебе, о, зоре…
Іван Франко Я не кляв тебе, о, зоре,Хоч як сильно жаль мій ріс;Насміх твій і власне гореЯ терпливо переніс.
Та боюсь за тебе дуже,Бо любов, то мстивий бог:Як одно її зневажить?Любить мститься на обох.
Як сміючись ти вбивалаЧистую любов мою,Чи ти знала, що вбиваєшВсе чим в світі я жию?
Чи ти знала, що руйнуєшЩастя власного підклад.Те, чого життя так малоЗвикло всякому вділять?
Чи ти знала, що небавом,От мов раз махнуть пером.Ти нераз заплачеш гіркоЗа потоптаним добром?
Видання 1922 року
Текст за виданням: Зівяле листя, Львів: накладом Українського педагогічного товариства і спілки, 1922. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.