Похорон пані А. Г.

ПОХОРОН ПАНІ А. Г.

Так сталось! В труні металевій ниніОта рука проклятая спочила,Що ген-то, в добрій чи лихій годиніНас розлучила.

Я бачив, як її зашрібували,Вложили в склеп і привалили камінь,

Цементом заліпили й прикопали —Значи́ть, і амінь.

А ти стояла зблизька у жалобі.Заплакана, хоч сльози ті лиш з окаТекли, чуття-ж не зрушило зглибокаТе, що в тім гробі.

Ще душно, яж стояв увесь холоднийБлизь тебе й німо на сей гріб дивився.Мов хмара з вітром, так в уяві бивсяЗасуд народний;

„Хто вбив живую душу й перед смертюЗа вбійство смертну не відтерпів муку,Той по-смерти з могили розпростертуПростягне руку“.

І з твоїх сліз, з лиця твого блідого,З очей, що скрились у важку жалобу,Я хтів дійти, чи та рука помершаПростягнесь з гробу?…