Я хтів життю кінець зробить…

Я хтів життю кінець зробить,Марну лушпину геть розбить,Хотів зусиллям власних рукЗдобути вихід з страшних мук,Хотів я вирваться з ярмаТвойого чару — та дарма!Зусиллям всім на перекірУ мні трусливий, підлий звірБунтуєсь, плаче мов дитя —Сліпая привичка життя,Привязання до тих кутів,Де я не жив, а животів,До праці, що зїдає дни,А замісць рож дає терни,До того краю, що мов смокІз серця ссе найкращий сок,Аж висхне віра в нім жива, —Тоді отрути долива.Я чую се — не варто жить,Життям не варто дорожить,Тебе утративши на вік,Я чую се — єдиний лік,Се кулька в лоб. Та щож, хиткаНе підіймається рука.

Увесь свій жаль, увесь свій більХтів я в одну звернути ціль,

В один набій страшний як грім,Зібрать свою всю силу в німІ вилить голосно мов дзвінОстанній спів, страшний проклін,Такий проклін, щоб мерзла кров,В ненависть стялася любов,Змінялась радість в темний сум,І щоб краси не бачив ум,І щоби уст цурався сміхІ від повік би сон відбіг,Тюрмою-б весь зробився світІ в лоні мами гиб би плід, —І сей проклін, душе моя,Хотів на тебе кинуть яЗа насміх твій, за весь твій чар,За той болючий, клятий дар —З тернових колючок букет.Та в серці мойому поетБунтуєсь, плаче мов дитя.Для нього ти краса життя,Струя чуття, пісень нора —Проклін у горлі завмира.