Вже ж твоя святая воля…
Іван Франко Человѣки и скоты спасєши, Господи! — (Псалом 35).
Вжеж твоя сьвятая воля,Коли хочеш — потурай,Можеш навіть без розборуВсїх людий пустити в рай.
Всї ми грішні, всїх житє насПо калюжах провело,А такого, щоб без плями,З роду віку й не було.
А всї ті гріхи, провини,Що за них нас, скілько чуть,Страшать пеклом моралїстиІ вже в сїм житю печуть, —
Щоб тебе се ображало,Отче, се невчасний жарт!Против твойого величяСе і плюнути не варт.
Тай скотинку, як що воля,Всю бери на райський лан, —Адже там твої любимцїШоробор і Левятан.
А котрі поміж сьвятими„Нищі духом“, можуть статьІ кормити ту скотинкуІ з під неї гній метать.
Навіть дикі, хижі звіріМожуть там війти всї враз, —Звісно, з тим, щоб всї сьвятіїМали вільний вафенпас.
Лиш одно менї не можеПомістить ся в голові:Мали б і всї ті падлюки,Ті без скону неживі,
Ті перевертнї жорстокі,„Переконані“ кати,Всї ті скоти в людськім тїлїТеж до раю увійти?
Видання 1906 року
Текст за виданням: Semper tiro, Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1906. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Дім Франка (Інститут франкознавства ЛНУ).