Говорить дурень в серці своїм…

Рече бєзѹменъ въ сердцѣ сво- емъ, ꙗко нѣсть бг҃ъ.

Говорить дурень в серцї своїм:

„Єсть Бог і єсть він Богом моїм!Його я в серцї своїм чую,В ньому я днюю, з ним ночую.Він береже мене мов мати:Що я роблю, він мусить знати;Що я роблю і що говорю;Він в моїх радощах і в горю,Він в моїх думах, в моїх мріях,І в моїх жалощах, надїях.

„На нього я поклав надїю,І все, що дїю, з ним я дїю;Що мовлю, в ньому корінить ся,Всїх моїх мислий він криниця;І кождий відрух серця могоПочав ся в нїм і йде до нього.Мене він любить як дитину,Пильнує, тїшить без упину,І всї дїла мої нотує,І шлях мій до мети простує.

„Він сьвіт создав і сонце й зорі,Завісив землю у просторі,Накрив її небес покровом —Одним лише всевладним словом;Своїм „Да будет“ всемогучим,Немов дощу потоком рвучимВін скрізь на морі і на сушіСоздав у зародочках душі,Житє розсїяв незлїчене —А все для себе і для мене.

„О, він ступнево йшов, вправляв ся,Шість день до цїли наближав ся,Поки создав найвисшу пробу —Мене — він на свою подобу.Він дав менї весь сьвіт у владу;З його любви я не відпаду,А навіть як згрішу, раб грішний,То він карать мене не спішний:Хоч як грізнеє пересердє,Ще більше в нього милосердє.

„Щоб згладилась моя провина,Він дав за мене свого сина;І щоб мої могутнї крилаНе зупиняла, не гнїтилаВажка матерії інертність,Він дав душі моїй безсмертність,Дав запоруку безпохибну,Що як умру, то не загибну,Що смерть моя — не скін фатальний,А вхід до раю тріумфальний.

„Єсть Бог, я чую се, я знаю,Його у власнім серцї маю,Його у твориві я бачу,В своїй його знаходжу вдачу:Він в моїй совісти говоритьІ мною нищить, мною творить.Що я скажу, він „нї“ не скаже,І що я звяжу, й він те звяже.

„Я часть його; де часть, там цїлість.Я твір його, і творця вмілістьЙого творінє виявляє;Його дух з мене промовляє,Його мисль в моїм слові чути;Я єсьм, тому й він мусить бути.Я в нїм жию і з ним я вічний,Як син, як складник орґанїчний,Як тон із гармонїйним строєм“…

Говорить дурень в серцї своїм.