Вже три роки я збираюсь…

Вже три роки я збираюсь,щоб побачити тебе,та коли лиш соб наверну,щось усе зверта цабе.

Я бою ся твого ока,твоїх уст, твого лиця,як страшного суду свого,як фатального кінця.

Як би знав я, що побачувроду пишную твоюв незівялім, повнім блиску, —я побіг би як стою.

Як би знав я, що побачуусьміх на твоїх устах,гордощі тривкого щастя, —я-б злетїв туди як птах

Як би знав я, що почую,притулившись край вікна,твій веселий спів, розмову, —я-б спішив туди що дня.

Твоїм щастєм наче сонцемя би серце грів слабе,завидїв би твоїй долїі — забув би так тебе.

Та боюсь, моя небого,що не так тебе знайду,що вписали ся турботий сум у тебе на виду.

Що приглух твій срібний голос,що надломаний твій хід,на лицї твоїм побачучастих слїз горячих слїд.

Бачити, як ти сумуєш,як ти плачеш у кутку —Боже, нї, і в пеклї мукуне зсилай менї таку!

Чути жаль твій і докори,чути серцем, бо уста —знаю — й слова не промовлять, —о, при думцї тій густа

пасмуга якась кровавазастилає сьвіт менї…От тому боюсь відвідатья тебе в далечинї.