Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам…

Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.Вона умерла! Мов тяжезний трамМене цілого щось до долу клонить.Щось горло дусить. Чи моїм очамХтось видер світло?… Хто се люто гонитьДумки з душі, що в собі біль заперла?Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!

Ось бач, ще рожі на лиці цвітутьІ на устах красніє ще малина…Та цить! І подихом одним не трутьЇї! Се твоїх бажань домовина.Бам-бам! Бам-бам! Далеко, зично чутьСей дзвін… Припадь і плач немов дитина!Сеж твоїх мрій заслону смерть роздерла,Розбила храм твій! Цить! Вона умерла!

І як се я ще досі не вдурів?І як се я гляджу і не осліпну?І як се досі все те я стерпівІ у петлю́ не кинувся коніпну?Аджеж найкращий мій вогонь згорів!Аджеж тепер по вік я не окріпну!По вік каліка! Серце гадь пожерла,Сточила думи всі! Вона умерла.

Лиш біль страшний, пекучий в серці тамВсе заповнив, усю мою істоту.Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,А сліз нема, ні крови, ані поту.І меркне світ довкола і я самЛечу кудись в бездонну стужу й слоту.Ридать! кричать! — та горло біль запер.Вона умерла! — Ні, се я умер.