Володимир Мономах

Аж стає нарешті княземВолодимир Мономах,Простий, сміливий, ласкавийІ бувалий у боях.

Змалку ще до праці звик він,До походів, до негод,Знав він голод, знав він лихо,Знав державу і народ.

Турбувався за убогих,Заступався за селянІ карав того, хто навітьТільки пройде через лан.

Закликав усіх до себе,Хто стрівався на шляху„Гості ширять добру славу.Але ширять і лиху“.

Рано вдосвіта устав він,Все оглянув, обійшов,Допоміг в саду копати,Трошка дрова поколов.

Суд відправив — не поснідав, —На нараду зве старшин:Йде до його і бояринІ убогий селянин.

А коли в краю все тихоІ лихе ніщо не жде,Мономах за лук, за стрілиІ у ліс на лови йде.

І не раз його на ловахЛютий тур на роги брав,Лось могучий бив ногамиІ ведмідь у лапах мяв.

Князь стократь себе калічивІ стократь з коня злетів.Був і рись на спині в йогоІ кабан над ним хропів.

І вояк він був завзятий:Сам він військо вів на бій,Завжди спав з мечем при боціІ в одежі бойовій.