Війна з Греками

Поховавши свою матір,Знов в поході Святослав:Він іде уже на Греків,Він уже й гонців послав.

„Я зову на бій вас, Греки,Я на Грецію іду,На лукавство й хитрість вашуЯ полки свої веду“.

І сказали хитрі Греки:„Святославе, не іди,На якусь країну іншуТи вояцтво поведи.

А у нас земля багата,Ми заплатимо тобі…На що будем ми сваритись —І вмірати в боротьбі?!

Скільки в тебе війська, князю,Ти скажи нам це одно;І вояк твій кожний маєЗброю, золото й вино.

І довідавшись про кількістьСвятославових полків,Греки в десятеро більшеВиставляють вояків.

І коли на бій зійшлися,Князя жах на мент пройняв:— „Одурили хитрі Греки“!Гнівно крикнув Святослав.

„Вояки! Як мури стійте,Не гасіть у серці гнів,Не вкривайтеся ганьбоюБезсоромних боюнів!

Умремо — ганьби не буде,Втечемо — на вік ганьба!Ще нікому не відомоЧим скінчиться боротьба!

Хай же сурмлять наші сурми,Лється пісня бойова,Хай поляже серед бою,Перша княжа голова…!“

— „Де твоя поляже, князю,Від ворожої руки,Там і наші хай поляжуть“! —Закричали вояки.

І заграли срібні сурми,І забрязкали мечі,І земля укрилась трупом,Кров розілляну пючи.

Як тікав Хозарин битийІ Болгарин й Печеніг,Так тікали й Греки з бою…Святослав їх переміг.

О, колиб бажання тільки,Віра, сміливість, любов!Так як лицарі колишні,Билиб ворога ми знов.