Війна з Болгарами

Повертається з походуВ рідний Київ Святослав —Скільки здобичі привіз вінІ невольників забрав!

Криком всі його стрівають,Квіти кидають йому:„Слава, слава Святославу,Слава лицарству всьому!“

Та не довго забавлявсяПісля бою Святослав.Рано вдосвіта вставав вінІ о півночи лягав.

І коли у своїй державіВін тривалий лад завів,Він до матері звернувся:— „Мати, син твій відпочив.

Хоче син твій УкраїніЩастя й долю принести,Не розгнівайся на йогоІ в новий поход пусти.

Мед несе Дунай широкий,Дно Дунаю золоте,А на березі, як квітка,Переяславець цвіте.

Греки злото шлють до його,Угри — коней табуни,Чехи й Ляхи сріблом, крамомНавантажують човни.

Там я, Мати, ставши паномНе боятимусь біди…“І замислилась княгиняІ сказала: „Щож — іди!..

І зібравши десять тисячНайміцніших вояків,Святослав Дніпром на південьНа Болгарію поплив.

Далі військо вів степамиСеред спеки, серед злив.Буг зустрів, Дністер широкийІ обидва переплив.

Довго, довго йшов степами,Ось уже й Дунай блищить,І, як писанка, на горахПереяславець стоїть.

Бачуть: замкнуті ворота,Тихо, пусто навкруги,Наче з міста повтікали,Чи сховались вороги

Ждали наступу Болгари,Ждали наступу дарма.„Святослав не наступає:Мабуть в його сил нема!“

І пішли йому на зустріч.Стали битись вояки,Вже, здавалось, СвятославаЗахиталися полки,

Вже не так мечі рубають,Вяне пісня бойова…І із уст у СвятославаВириваються слова:

— „Вояки! Імя свого миНа наругу не дамо,Як судилося нам вмерти,То як лицарі вмремо“!

Загреміли знову сурми,Полилася знову кров…Святослав, як лев, боровсяІ нарешті поборов.

Святослав, як лев боровсяІ тому він поборов,З переможними піснямиВ Переяславець ввійшов.

Хто готов за край, за волюСкласти голову свою,Той бував і є і будеПереможцем у бою.