В лісі

Як люблю я по лісі блукатиУ горячую днину літну,В темній тіни дерев спочивати,Де тиша ніби просить до сну!

Самота в круг, а все-ж не пустинно, —Оживуща, свята самота:Доліта аж до серця невпинноБезконечная пісня житя.

І щасливий я, поки гублю сяБез доріжки в гущаві рісній, —Та людей я спіткати бою ся,Люде рай розбентежують мій.

Люде всюди, й до божого раюСвоє горе і сльози несуть,І нераз я трівожний стрічаюТе проклятеє горе аж тут.

От обдертий дідусь старовинаШкандибає, аж гнесь до землі,Гне до долу його сухарина.За плечима-ж гриби в кошелі.

Я від малечку знаю старогоІ хатину єго край села,Де живе він самотно, убого, —Ті гриби єго живність ціла.

Він за них має страву й одежу —Та як трудно тепер йіх здобуть!Здибле злісний, веде на Медвежу,А з Медвежі в арешти запруть.

Як я пильно від него ховаюсь,Щоб не вздрів він нечайно мене, —Бо — я знаю — дідусь ізлякаєсь:Чорне вбранє для него страшне!

Та дарма! Зазирнув мя в гущаві,З груди вирвавсь стрівожений крикКинув вязку свою на муравіІ подав ся в яр темний і зник.

Та я довго ще чув, як хрустілоСухе гилє, куди він біжить,І щось в груди старечій хрипіло,Мов підрізаний в болю хрипить.

І я думав: О будь же проклятеТеє панське одінє тісне,Що для тебе, убогий мій братеТак страшним учинило мене!

Нагуєвичі 1882.