Голод

(Уривок з поеми „Різуни“).

Кровавий сорок шестий рікКлонив ся к осени. КінчилисьВівсяні жнива, наблизилисьДні віддиху. Де-де волікЩе з поля копи до стодолиМужик сумний. Не ласкав бувСей рік для него: ще ніколиВін не затямив і не чувПро так страшний недорід! ЖитоХибло, пшениця заснітилась,Картофля в перше зогнила…Овес іржа присіла. ВбитоНародну радість! Не котиласьПо полю пісня, тілько йшлаПо селах дума невесела:„Помилуй Господи! ТеперПрийдесь згибати! Вимруть селаНебавом з голоду! ПростерГосподь гнівну над нами руку!Щаслив, хто до нового рокуДотягне з хлібом, — більша частьХіба дотягне до Покрови!“Ні про що більш думок ні мовиПо селах, лиш про те, чи дастьБог чудом деяким пропхатиСю зиму. В душах сум і холод:Упир мов загляда до хатиВажкая змора: голод! голод!

Тут плаче жінка: день увесьВона на ниві працювала.Копала бульбу: лиш отсесьМаленький цебрик накопалаЗдоровоі — а гниляківЦіла гора! День пролетів,І з рук йій випала мотика,Грудь похолола, і великаЖура, розпука і трівогаЄі прошибли. ЗатрясласьІ заридала, й поплеласьЗаводячи в село небога.

А он господар на тоціВесь день без втоми і без тямиІз сином промахав ціпами,Провіяв намолот і власнимОчом не вірить. Чиж отсіТри гарчики, то весь пожитокІз трьох кіп жита? Чи не витовкКолося добре? Не гараздПровіяв може, так що частьЛишив в полові? І з неяснимСтрахом, безумний і тремтячиВін у забаві мов дитячійПолову ще пересипає,І шепче: „Ні, сеж жарт твій, Боже!Бо щоб над мужиком нещаснимТи так знущавсь, се буть не може!“

Янв. 1880.