У парку

Ніч. Немов копицї пітьмибовванїють дереваДе-де наче злота шпилькалямпа пітьму пробива.Ген далеко в павільонїбанда гучно виграва.

Сам. Лиш думка шепче стиха:»Ну, скажи, не дурень ти?Замісь жить з людьми по людськи,богатїти і цвисти,тягнеш тачку до якоїсьфантастичної мети«.

Шелест кроків Чути гомін:»Де вони нас завели?Ми-ж їм вірили! Ми з нимиі гордились і цвили!Нам відродженє вже снилось!Ми великим були!

»А тепер арешти, сором!Самовбійства наче град!Заварили самовбійцї,а живі нехай їдять«.Стихли. Метеор ось мигнув…Перестала банда грать.