У нашім раї на землі…

У нашім раї, на землі,Нічого кращого немає,Як тая мати молодаяЗ своїм дитяточком малим.Буває иноді: дивлю́ся,Дивуюсь дивом, і печальОхватить душу; стане жальМені її, і зажурю́сяІ перед нею помолю́ся,Мов перед образом святимТієї матері святої,Що в мир наш Бога принесла́.

Тепер їй, любо, любо жити:Вона сере́д ночі встає,І стереже добро своє,І дожидає того світу,Щоб знов на його надивитись,Наговоритись. »Це моє,Моє!...« — І дивиться на його,І молиться за його Богу,І вийде з дому погулять,Гордійше са́мої цариці,Щоб людям, бачте, показатьСвоє добро: »А подивіться!Моє найкраще над всіми́!«І ненароком инший гляне, —Весела, рада, Боже мій!Несе до-дому свого Йвана;І їй здається — все селоВесь день дивилося на його,Що тілько й дива там було,А більше не було нічого...Щасливая!... Літа минають,По-троху діти виростають,І виросли, і розійшлисьНа заробітки, в москалі.А ти осталася, небого,І не осталося нікогоЗ тобою дома. Наготи́Старої нічим одягти́І витопить зімою хати;А ти нездужаєш і встати,Щоб хоч огонь той розвести́,В холодній молишся оселіЗа їх, за діточок...

А ти,Великомученице? СелаМинаєш плачучи́ в-ночи́,І полем-сте́пом ідучи́,Свого́ ти сина закриваєш,Бо й пташка иноді пізнаєІ защебече: »Он байстряНесе покри́тка на базар!«

Безталанная! Де діласьКраса твоя тая,Що всі люди дивувались?Пропала, немає!...Все дитиночка забралаІ вигнала з хати;І вийшла ти за царину,З хреста ніби знята.Старці тебе цураютьсяНеначе прокази,А воно таке маленьке,Воно ще й не лазить.І коли-то воно будеГратись, і промовитьСлово »мамо«, — великеє,Найкращеє слово!Ти зрадієш, і роскажешДитині правдивоПро панича лукавого,І будеш щаслива...Та недовго: бо не дійдеДо зросту дитина,Піде собі сліпця водить,А тебе покинеКалікою на розпутті,Щоб собак дражнила,Та ще й вилає — за те, бач,Що на світ родила,І за те ще, що так тяжкоДитину любила...І любитимеш, небого,Поки не загинешНа морозі, межи псами,Де-небудь під тином!...

Оттим мені і жаль станеМатері небоги,Що вона його так любить,Так гине за його,За те чадо поганеє, —Занапа́стить в світіНайкращеє добро своє,Молодії літа.А воно, буває, з йогоНе вийде нічого,Або вийде недолюдок,Сатана безрога.І ніколи із байстрятиНе матиме матиСобі доброї дитини,Хоч вона й багата.

Добре оттим панам жити:Нічого не знають!І не знають, як ті дітиУ їх виростають,Бо матері там не мають,А мамку наймають.