Якби тобі довелося…

— Як-би тобі довело́сяВ нас попанувати,То знав би ти, пане-брате,Як їх називати,Оттих твоїх безталаннихДівчаток накритих;А то верзеш біси́-зна-що,Та й думаєш: ми-то,Ми-то людям покажемоОтсих безталанних,Та навчимо шануватисьПаничів поганих!Шкода й праці! Поки се́ла,Поки пани в селах,Будуть собі тинятисяПокритки веселіПо шино́чках з москалями, —І не турбуйсь, брате!Нехай буде так, як бу́де,А ще одну на́теОтсю одну непокритку!...Слухайте-ж, панята!

Дівчата на луці гребли́,А парубки копиці клали,Та, знай, на сонце позирали,Та нісенітницю верзли́, —Звичайне, хлопці! А дівчата,Мов ті сороки, цокотали,Та до криниці учащали —У яр погуляти.

Найкращая з всього селаДавненько вже у яр пішла,Узявши глечик, та й немає;А лановий і не шукає,Мов і не бачить. Не новийОтсей лукавий лановий:Стара собака, та ще й бита.У балці стало щось кричать;Побігли хлопці рятувать.Аж там панич несамовитий,Недоліток таке твори́ть —Сердешну дівчину мордує;Сердешна дівчина кричить.Прибігли хлопці; не рятують:Бояться пана. А оден,Що наймолодший, озирнувшись,Та вилами панаІ просадив, мов ту жабу.Застогнав поганець,Та й опрігся. Порадились,Дали́ в го́род знати.Суд наїхав; подивились,Попились завзятоСудовики. ЗакувалиХлопця молодого,Та в тюрму захвасували,Та й більше нічого...

На верстовім шляху в поліКорчма під вербоюСтоїть собі в холодочку;А по-під корчмо́юСидять в путах арестанти;Трохи одпочитиПозволено бідолахамТа води напитись.Сидять собі, розмовляють,А де-хто й куняє.А з-за гори поїзжанеНа шлях виїзжають,Аж три тройки. І звичайне,Коло корчми сталиДати коням одпочити,Та й дружки́ пристали,Співаючи. Ото-ж стали;Молодая встала,Взяла́ кварту оковити,Та й почастувалаСердешного невольникаІ його сторо́жу...Коли дивиться, погляне —Боже, милий Боже!Між невольниками в путахТой самий єдинийЇї местник безталанний,Несе з УкраїниАж у Сибір ланцюг, пута...А ти будеш тутаУ роскоші, і не будешНі знати, ні чутиЙого плачу вседне́вного?

Не почастувалаСвого местника святогоІ не привітала, —Тілько глянула на його...Та й більше нічого!...

По-переду поїзжане,Ру́шили в дорогу,А за ними й невольникиПобрязкали путомПо-над шляхом, — і нікогоНе видно, не чутиКоло корчми... Одна собіПоки-що осталасьЗ шинкаркою. Кругом неїДимом розстила́ласьВ полі ку́рява... І смерклось.(І вік не великий —Не тілько день!)... На хуторіТанці та музикиАж до півночи. Прида́ниПостіль пішли слатиУ комору; а молодаВийшла мовчки з хати,Та й пропала. Скрізь шукали,До світу шукали,Та не найшли́... Де-ж поділась?— Де? ПомандрувалаЗа невольником убогимУ Сибір... Та й годі!