Тиша морська

В час гарячий полудневийВиглядаю у віконце:Ясне небо, ясне море,Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла,Та злотистої блакіті,Певне, тут не чули зроду,Що бува негода в світі!

 Тиша в морі… ледве-ледвеКолихає море хвилі;Не колишуться од вітру,На човна́х вітрила білі.

 З тихим пле́скотом на берегРине хвилечка перлиста;Править хтось малим човенцем, —Вьється стежечка злотиста.

 Править хтось малим човенцемСтиха весла підіймає,І здається, що з весельцяЩире золото спадає.

 Як би я тепер хотілаУ мале човенце сістиІ далеко на схід сонцяЗолотим шляхо́м поплисти!

 Поплила б я на схід сонця,А від схо́ду до захо́ду,Тим шляхо́м, що проложилоЯсне сонце через воду.

 Не страшні́ для мене вітри,Ні підводниї каміння, —Я про них би й не згадалаВ краю вічного промі́ння!

Евпаторія. 1890 р. 16. Серпня.