Тихенько річка котить хвилі чисті…
Іван Франко · 1881 Тихенько річка котить хвилі чисті,Так тихо, що в ній чуєш як тріпочесьСверщок, що впутавсь у зівялім листі, —Що і самому розплисти́сь в ній хочесь.
Тихенько зорі моргають іскристі…Зірниці промінь мов дитя хлюпочесьВ хрустальних водах; голіі, безлистіНависли лози — йім заснути хочесь.
На дні перловім щука спить спокійно,Ліниво зіви шевелить кроваві,І рак з нори виповзує повільно.
І в серці людськім зорі золотавіМихтять, та й щука лютая дрімає,І заздрість острі щипці виставляє.1881.
Видання 1893 року
Текст за виданням: З вершин і низин, Львів: накладом Ольги Франко, 1893. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.