Паде додолу листя з деревини…

Паде до долу листє з деревини,Паде невпинно, чутно, сумовито,Мов сльози мами, що на гріб дитиниПрийшла і плаче, шепчучи молитов.

Осики лист кровавий із гилиниПаде, немов ножем його пробито;Жалібно жовте листє березиниЗдаєть ся шепче: Літо, де ти, літо!

Лиш дуб могучий, жолудьми богатий,Спокійно в темну, зимну даль глядить, —Таж він не дармо тепле літо втратив!

Най вяне листє, най метіль гудить,Се сил єго не зможе підірвати,А плід єго приймесь і буде жить.1881.