Ти знов літаєш надо мною, галко…

А галици свою рѣчь говорѧхѹть.

Ти знов лїтаєш надо мною, галко,І крячеш горя пісню монотонну;Глядиш у серця глибину бездоннуІ бачиш гниль, гидоту беззаконну, —Не страх тобі нїчого і не жалко.

У тебе очи ясні на падлину;Підлоту, самолюбство і брудотуТи здалека добачуєш до-стоту;Твоя душа мабуть рідня болоту,Що в собі бачить цїль всього́ й причину.

О, знаю, заклюєш мою ти душу!На тім степу беззахистнім, безводнім,У тім хижацькім стовпищу голоднім,Знесилений в змаганю тім безплоднімТоєю жертвою я впасту мушу.

Моє ти фатум, невідступна зморо,На мозок мій нещасний кандидатко,Не кряч так зично, не лети так па́дко!Не бійсь, піде твоя побіда гладко!Я не втечу! Впаду вже скоро, скоро!