Було се три дні перед моїм шлюбом…

Гласъ вопїющаго во пѹстыни.

Було се три дни перед моїм шлюбом.У чистім полї я пшеницю жав.Був південь. Я спочити сїв під дубом,В душі ж мов сьвітляний алмаз дрожав.

І враз почув я голос невимовний,Той голос, що його лиш серце зна,Для вуха тихий, але сили повний,Що душу розворушує до дна.

„Ще поки ти почав ся в лонї мами,Я знав тебе; заким явивсь ти в сьвіт,Я призначив тебе перед царямиЙ народами нести мій заповіт“.

І мовив я: „О Пане, глянь на мене!Простак убогий, молоде хлопья!Хто стане слово слухати невчене?Кого наверну, розворушу я?“

І мовив голос: „Від отсеї хвилїТи мій. Про все, чим доси був — забудь!Усе покинь, вір тілько моїй силї,Мої слова нехай тебе ведуть.

„А що сумнив ся ти в мойому слові,Так знай: нїкого не навернеш ти;Мов стріли бють ся о щити стальові,Так твій глагол о серць людських щити.

„На вітер будеш мій глагол метати,Проповідати будеш ти глухим;Де станеш ти, нїхто не схоче стати,Що похвалиш, всїм видасть ся лихим“.

І мовив я: „О Господи, я грішний!Чи щоб спокутувать всїх вин вагу,Ти на сей труд важкий і безуспішнийВ сїй хвилї кличеш свойого слугу?“

І мовив голос: „Не тобі се знати!Не за провини я призвав тебе,Не безуспішно будеш працювати,А серце в тобі я скріплю слабе.

„Твоїми говоритиму устамиДо всїх народів і до всїх віків,Твоїми я тернистими стежкамиВести му своїх вибраних борцїв.

„Тобою я навчу їх відрікать сяЖитя і сьвіта для високих дум,Сучасних нужд, погорди не лякать ся,У сьвітлу цїль зостріливши весь ум.

„Ось уст Твоіх я пальцем доторкну сяІ вложу в них своїх глаголів жар.І наострю твій слух, щоб як озву ся,Ти чув мій голос, наче грім із хмар“.

Я ниць упав. „О чую, Пане, чую!“І серп я кинув і пшеничний стігІ батьків дім, невісту молодую,І від тодї не бачив більше їх.