Три літа

І день — не день, і йде — не йде,А літа стрілоюПролітають, забіраютьВсе добре з собою,Окрадають добрі думи,О холодний каміньРозбивають серце нашеІ співають а́мінь. —Амінь всему веселомуОд нині до віку,І кидають на розпуттіСліпого каліку.Невеликії три лі́таМарно пролетіли...А багато в моїй хатіЛиха наробили,Опустошили убогеМоє серце тихе,Погасили усе добре,Запалили лихо,Висушили чадом-димомТії добрі сльози,Що лилися з КатрусеюВ московській дорозі,Що молились з козакамиВ турецькій неволі,І Оксану, мою зо́рю,Мою добру долю,Що-день Божий умивали,Поки не підкралисьЗлії лі́та, — та все теєЗаразом украли.Жаль і батька, жаль і матір,І вірну дружину,Молодую, веселую,Класти в домовину;Жаль великий, брати мої!Тяжко годуватиМалих діток неумитихВ нетопленій хаті!Тяжке лихо, та не таке,Як тому дурному,Що полюбить, побереться,А вона другомуЗа три шаги продаєтьсяТа з його й сміється.От де лихо! от де серцеРазом розірветься!

Оттаке то злеє лихоЙ зо мною спіткалось:Серце люди полюбилоІ в людях кохалось,І вони його вітали,Гралися, хвалили...А літа тихенько кралисьІ сльози сушили,Сльози щирої любови...І я прозріватиСтав потроху... доглядаюсь —Бодай не казати!Кругом мене, де не гляну,Не люди, а змії...І засохли мої сльози —Сльози молодії.І тепер я розбитеєСерце ядом гою —І не плачу й не співаю,А вию совою.Оттаке-то! Що хочете,То те і робіте —Чи голосно зневажайте,Чи нишком хвалітеМої думи, — однаково,Не вернуться зновуЛіта мої молодії,Веселеє словоНе вернеться!... І я серцемДо вас не верну́ся,І не знаю, де дінуся,Де я пригорнуся,І з ким буду розмовляти,Кого розважати,І перед ким мої думиБуду сповідати?Думи мої! лі́та мої,Тяжкії три лі́та!До кого ви прихилитесь,Мої злії діти?Не хцлітесь ні до кого,Ляжте дома спати;А я піду четвертий годНо́вий зустрічати.Добрийдень же, новий годе,В торішній свитині!Що ти несеш в УкраїнуВ латаній торбині?»Благоденствіє, ука́зомНовеньким повите?...«Іди-ж здоров, та не забудьЗлидням поклонитись!