Минають дні, минають ночі…
Тарас Шевченко · 1845 Минають, дні, минають ночі,Минає літо, шелеститьПожовкле листя; гаснуть очі,Заснули думи, серце спить.І все заснуло, — і не знаю,Чи я живу, чи доживаю,Чи так по світу волочу́сь,Бо вже й не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти? Доле, де ти?Нема ніяко́ї!Коли доброї жаль, Боже,То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,Серцем замірати,І гнило́ю коло́доюПо світу валятись;А дай жити, серцем житиІ людий любити,А коли ні, — то проклинатьІ світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,Умірать в неволі,А ще гірше — спати, спати,І спати на волі,І заснути на вік-віки,І слі́ду не кинутьНіякого: одна́ково —Чи жив, чи загинув...
Доле, де ти? Доле, де ти?Нема ніяко́ї!Коли доброї жаль, Боже,То дай злої, злої!
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.