Сон літньої ночі

Посвята М. Ставиському.

Сон літньої ночі колись мені снився. Коротка та літняя нічка була,І сон був короткий, — він хутко змінився І зник, як на сході зоря розсвіла́.

Чудовая мрія роскішня та ясна Кохано в ту ніч обгорнула мене,Приснилась мені люба доля прекрасна, Приснилось невидане щастя дивне́.

Була я щасли́ва, безмірно щаслива; Приснилось мені.... та того́ не списать!Де в світі є мова така чарівлива, Щоб справжнеє щастя могла росказать?

Та сон був короткий. Ранесенько-рано Вже зникла рожевая мрія моя,Туди полинула, де грала кохано Злотисто-рожева світо́ва зоря.

Поглянула я, що вже нічка зникала, І душу мою обгорнула печаль,І тихо-тихесенько я промовляла: „Сон літньої ночі! мені тебе жаль!.... “

Я щастя не маю і в мріях не бачу, Бо иншиї мрії у серці ношу;Коли я часа́ми журюся і плачу, — Я щастя у долі тоді не прошу.

Для инших і доля і щастя хай буде, Собі я бажаю не сну́, а життя́, —Хто зо́ сну проки́нувсь, хай щастя забуде, Йому вже до щастя нема воріття!