Слово, чому ти не твердая криця…
Леся Українка Слово, чому ти не твердая криця,Що серед бою так ясно іскрить ся?Чом ти не гострий, безжалісний меч,Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти, моя щира, гартована мова,Я тебе видобуть з піхви готова,Тілько-ж ти кров з мого сєрця прольлєш,Вражого-ж серця клинком не пробєш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,Скілько достане снаги менї й хисту,Потім її почеплю при стїнїІншим на втїху, на смуток менї.
Слово, моя ти єдиная зброє,Ми не повинні загинуть обоє!Може в руках невідомих братівСтанеш ти кращим мечем на катів.
Брязне клинок об залїзо кайданів,Піде луна по твердинях тиранів,Стрінеть ся з брязкотом інших мечей,З гуком нових, не тюремних речей.
Местники дужі приймуть мою зброю,Кинуть ся з нею одважно до бою…Зброє моя, послужи воякамКраще, нїж служиш ти хворим рукам!
25/XI. 1896 р.
Видання 1899 року
Текст за виданням: Думи і мрії, Львів: Українсько-руська видавнича спілка, 1899. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.