Сестрі

Минаючи убогі селаПонаддіпрянські невеселі,Я думав: »де-ж я прихилю́сьІ де подінуся на світі?«І сниться сон мені: дивлю́сь,В садочку, квітами повита,На пригорі собі стоїть,Неначе дівчина, хатина.Дніпро геть-геть собі розкинувсь,Сіяє батько та горить.Дивлю́сь: у темному садочку,Під вишнею у холодочку,Моя єдиная сестра,Многострадальная святая,Неначе в раї спочиває,Та з-за широкого ДніпраМене, небога, виглядає.

І їй здається: виринаєЗ-за хвилі чо́вен, допливаІ в хвилі човен порина...»Мій братіку! Моя ти доле!«І ми прокинулися: тиНа панщині, а я — в неволі!...

Оттак нам довело́ся йтиЩе з-ма́лечку колючу ниву!Молися, сестро! Будем жи́ві,То Бог поможе перейти.