Розпука! Те, що я вважав…

Розпука! Те що я вважавСвятим і близьким ідеалу, —Отой бездушний міль узявІ там гризе собі помалу.

Те, що в душі леліяв яЯк скарб, як гордощі природи,В руках у того муравляСе іграшка, котру без шкоди

Зломати можна, попсувать,І в кут закинути по хвили.А я гляджу на се, й ридать,Ні помогти не маю сили.

Гляджу, як квіточка мояВ руках нелюбих увяває,Як сіра, зимная змияПо моїм раю похожає.

Мене аж дусить почуттяГірке, болюче і скажене…Сто раз прокляте те життя,Що так собі закпило з мене!