Покоїк і кухня, два вікна в партері…

Покоїк і кухня, два вікна в партері,На вікнах з квітками вазонки,В покою два ліжка, підхилені двері,Над вікнами білі заслонки.

На стінах годинник, пять-шість фотоґрафій,Простенька комода під муром,На серед покою стіл круглий, накритий,І лямпа на нім з абажуром.

На кріслі при ньому сидить моє щастя,Само, у тужливій задумі:Когось дожидає, чийсь хід мабуть ловитьУ вуличнім гаморі й шумі.

Когось дожидає… Та вжеж не для менеВ очах її світло те блима!Я сумерком вкритий на вулиці стою,У рай той закрався очима.

Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько!Та як жеж далеко на віки!І крається серце, та висохли сльози,Вогнем лиш пашіють повіки.

Гаряче чоло я в долоні сціпивши,Втікаю від тихої хати,Мов ранений звір той тікає у нетри,Щоб в сво́їм берлозі здихати